Як доносять старі хроніки, у 1683 р. турки оточили столицю Австрії Відень. Австрійський імператор Леопольд І змушений був кликати на допомогу володарів сусідніх держав. На поклик відгукнулося багато дер жав. Приспіли й численні загони українських козаків, котрі билися поруч із військами польського короля Яна III Coбеського. Серед них були й два брати-сироти, старший із яких серед козаків мав прізвисько Чуч. Хоч мужність та відвагу кожного козака гідно оцінив австрійський імператор, брати Чучі були відзначені особливо. За мужність австрійський імператор дав братам своєрідний шляхетський нобілітаційний титул, долучивши до їх прізвиська типове німецьке закінчення «ман», і стали брати-сироти з Чучів Чучманами. Польський король теж наго родив братів, подарувавши їм декілька ланів землі зі своїх маєтностей, і вручив охоронну грамоту, згідно з якою не тільки брати, але й їх нащадки звільнялися від кріпосних повинностей. Не дуже охоче прийняли ці дари брати, бо не хотіли міняти шаблю на плуг, але їх переконали старші козаки. Брати послухались і поселилися на дарованих землях поблизу Буська в Галичині. Невдовзі на цих землях виросли типово козацькі два хутори, один із яких стали звати Чучманами Заболотніми, а другий — Чучманами Гумниськами.

Роман Горак

З історико-краєзнавчого часопису “Літопис червоної калини” 3-4 (1993), ст.12.